Роковинам загибелі Героя України Блохи Юрія Ігоровича присвячується

Сьогодні минув рівно рік з дня, коли футбольну Миколаївщину сколихнула страшна звістка, що у бою з російським окупантом героїчно загинув дитячий тренер Юрій Блоха.

Юрій народився у селі Сергіївка Березнегуватського району та, як і мріяв з дитинства, працював дитячим тренером з футболу та вчителем фізичної культури та допризовної підготовки.

Він повністю віддавався своїй улюбленій справі і тому досягав результатів. Команда Березнегуватської ДЮСШ «Надія» 2002 р.н. чемпіони обласних змагань на призи клубу «Шкіряний м’яч», багаторазові переможці та призери області ВФСТ «Колос», учасники Всеукраїнських змагань.

Юрій Ігорович любив дітей та прагнув виховати з них справжніх спортсменів та людей. Його вихованці Дмитро Долина, Дмитро Тенетюк, Максим Лебідь, Сергій Коляда продовжили займатися футболом у СДЮШОР «Миколаїв», а Дмитро Бокий – у ДВУФК «Дніпро». Після училища Дмитро виступав за «Олімпік U-19» (Донецьк), «Гірник U-19», (Кривий Ріг), ФК «Каховка». Нещодавно він підписав контракт з професійним клубом Румунії «Вікторія» (Карей). Зараз вихованці тренера виступають за такі юнацькі клуби: Кирило Татаров – «Кривбас U-15» (Кривий Ріг), Михайло Білоконь — St Brendan’s Park U-14 (Ірландія), Артем Гава – «Фортеця U-12» (Кам’янець Подільський), Серафим Таран – «Кривбас U-9» (Кривий Ріг).

Юрій Блоха був не лише чудовим спеціалістом, а й справжнім патріотом. У 2014 році, коли росія напала на Україну, він водив своїх підопічних на мирні акції, відправляв їхні малюнки військовим на фронт, активно волонтерив. А 24 лютого 2022 року, одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, не роздумуючи пішов служити у Баштанський батальйон територіальної оборони. Був начальником забезпечення блокпостів у Березнегуватському районі.

Але 1 березня, коли велика група ворога рухалася в напрямку блокпоста біля села Мурахівка, він разом з іншими військовими вступив у бій з російськими окупантами. У цьому бою Юрій Блоха дістав три вогнепальні поранення, несумісні з життям. Про смерть воїна повідомили 2 березня.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 122/2022 від 10 березня 2022 року молодшому лейтенанту Блосі Юрію Ігоровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Всі, хто знав Юрія Ігоровича, описують його як порядного, небайдужого, принципового, який горів своєю справою, любив дітей та виховував їх чесними, порядними патріотами своєї Батьківщини.

У роковини героїчної загибелі Юрія Блохи, ми попросили його колег пригадати яким саме він був та яким залишиться у їхніх серцях.

«Мені найбільше запам’яталося, що він був небайдужим та справжнім. Юрій дуже любив дітей, постійно був присутній на всіх змаганнях, де б вони не проходили. Він був завзятим та наполегливим та завжди відстоював права дітей. Він постійно телефонував, цікавився  та був у курсі всього, що відбувалося. Це ті риси, які його вирізняли та завдяки яким він назавжди залишиться у нашій пам’яті», — пригадує голова Асоціації футболу Миколаївської області Олександр Пасічний.

«Юрій Ігорович був моїм першим тренером, це та людина, яка прив’язала мені любов до футболу, з яким я робив свої перші кроки у спорті. Він був дуже доброю людиною, на його обличчі завжди була усмішка. Він дуже любив дітей та свою справу. В мене з ним буди особливі стосунки, адже він мені був як другий батько. В 12 років я покинув дім і поїхав до футбольної академії в Дніпрі. Згадую ті часи, коли ми з ним кожного дня ходили до нашого стадіону та він мене ганяв по повної програмі та готував до перегляду. Першим ділом, коли я дізнався, що мене залишають в академії, я зателефонував тренеру і ми обидва були дуже щасливі. Протягом всього часу ми завжди тримали зв’язок, він дивився кожну мою гру, а я завжди телефонував йому після, аби почути його думку. Я завжди прислуховувався до його порад. В моїй кар’єрі були як підйоми, так і падіння, але лише Юрій Ігорович був тією людиною, яка вірила в мене, він завжди говорив: «Я в тебе вірю, їди до своєї мети і не зупиняйся».

Мені його дуже не вистачає, але я знаю, що він завжди поряд зі мною. Я зараз підписав контракт в Румунії і перший час мені було дуже важко, бо дуже хотілося зателефонувати йому та почути його голос, підтримку. І тієї ж ночі, як я про це думав, він прийшов до у мене уві сні і ми з ним поговорили. Я точно знаю, що він поруч зі мною, все бачить і оберігає мене. Ще в дитинстві я пообіцяв йому, що буду грати на високому рівні і я виконаю свою обіцянку, щоб там не сталось. Я міг би ще дуже багато чого сказати, але через декілька років я розповім все у одному зі своїх інтерв’ю, коли виконаю цю обіцянку, яку я дав моєму улюбленому тренеру. Юрію Ігоровичу, нам всім вас дуже не вистачає» — зі сльозами на очах ділиться спогадами вихованець тренера Дмитро Бокий.

«Юрій Блоха був тренером від Бога. На його тренуваннях панувала дисципліна, але був час і на жарти. Хлопці обожнювали свого тренера, та боялись підвести. Тому де би не грали футболісти «Надії» Березнегувате, вони постійно залишалися в призах. А ще він був справжньою людиною та сміливим чоловіком. Я дуже пишаюсь, що знав його особисто…» — пригадує колегу заступник голови АФМО Олександр Балакін.

«З Юрою ми були знайомі багато років і були не лише колегами, а ще й кумами, він хрестив мою доньку. Він був чесною, відповідальною, доброю, принциповою людиною. Я розкажу одну історію, щоб описати яким він був професіоналом своєї справи. Якось у Березнегуватому проходив матч першості ДЮФЛ, приїхала команда Нового Бугу. Це була принципова гра і, як завжди, у нас зібралося багато вболівальників – батьки футболістів і не тільки. Я тоді був суддею. Почався матч і я бачу, що у нас грає не перший склад, всі основні гравці сиділи на лаві запасних і так до кінця матчу й не вийшли на поле. Як я дізнався потім, ці гравці пропустили останнє тренування перед грою без поважної причини. І він, незважаючи на важливість матчу, присутність та вмовляння батьків, тиск вболівальників, не випустив гравців на поле. Дисципліна для нього була на першому місці. Той матч команда Березнегуватого програла, але це був гарний урок для юних футболістів, які вони запам’ятають на довго, бо кожне тренування важливе.

Цей випадок врізався мені у пам’ять, бо добре його описує. Юрій був дуже дисциплінованим і його вихованці були такі ж, він постійно був з дітьми та прагнув виховати їх справжніми спортсменами та гарними людьми. Ми плануємо започаткувати дитячий турнір пам’яті тренеру Юрію Блосі та зробити його традиційним» — поділився спогадом тренер Євген Лебідь.

«За багато років нашого знайомства Юрій Ігорович Блоха запам’ятався мені як дуже відповідальна людина та тренер від Бога. Він дуже любив свою роботу та дітей і ця любов була взаємною. Він був людиною зі своїм поглядом на роботу та життя, від якого ніколи не відступав» — багаторічний керівник, а зараз член дитячо-юнацького комітету АФМО Микола Некрасов.

«З Юрієм була знайома більше десяти років. Об’єднані були  спільною метою: прищеплювати любов дітей до футболу. І в свою мету Юрій вкладав всього себе, він жив дитячим футбол, вкладаючи в  дітей не тільки знання, а й власні кошти на участь у змаганнях. Постійний учасник обласних, всеукраїнських змагань. За мету ставив досягти більше і йому це вдавалося.  Ми товаришували громадами, запрошували один одного на змагання, були постійними суперниками, але тільки на футбольному полі. До сих пір не можу повірити, що минув рік з його трагічної загибелі. Юрій був переможцем, Героєм. Світла пам’ять. В моїй пам’яті він залишається сміливим, порядним чоловіком, справжнім воїном. Він був чудовим тренером, відвертою та порядною людиною, його дуже любили діти, він залишив світлу пам’ять для кожного з нас» — голова дитячо-юнацького комітету АФМО Людмила Діброва.

Голова АФМО Олександр Пасічний розповів, що ініціює встановлення пам’ятника Блосі Юрію Ігоровичу в ДЮСШ, де він все життя самовіддано працював, адже людина живе стільки, скільки жива пам’ять про неї.

Герої не вмирають! Вічна пам’ять та слава Герою!