Вихованець миколаївської школи футболу Артем Чорній: «Хотілося б вірити, що найголовніше моє досягнення ще попереду»

Вихованець СДЮСШОР «Миколаїв» Артем Чорній за свій 30-річний вік встиг пограти у чотирьох клубах України. Став дворазовим переможцем та срібним призером Першої ліги, забивав «Динамо» та грав у Лізі Європи.

Ми поспілкувалися з Артемом, щоб прослідкувати його шлях у професійному футболі, дізнатися секрети успіху та плани на майбутнє. Футболіст поділився дитячими мріями, досвідом та порадами, як не розгубити форму під час карантину.    

Артем, розкажіть, як починався ваш шлях у футболі? Хто був вашим першим тренером?

Починалася моя любов до футболу з дворових ігор. Мій тато грав у футбол, і саме він відвів мене на перше тренування до В’ячеслава Григоровича Мазараті, у якого я займався два роки. Потім перейшов до Єремєєва. Це вже була вікова група, куди входили хлопці одного року народження. І так до 11 класу я займався у нього. Після випуску зі школи мене запросили на перегляд у головну команду ФК «Миколаїв». Тоді тренером був Леонід Васильович Гайдаржи, і він мене взяв в першу команду міста. Так почався мій шлях у професійному футболі.

За яку команду ви вболівали в дитинстві, хто був вашим кумиром?

У дитинстві в мене не було однієї улюбленої команди. Я просто любив дивитися футбол. Я вболівав за багатьох футболістів і кумирів не виділяв. Але останнім часом вболіваю за «Ліверпуль», після того, як вони в 2005 році виграли Лігу Чемпіонів. Той фінал, я вважаю, був один з найкращих за всю історію футболу. Він мене так вразив і команда сподобалася, що з того часу вболіваю за неї.

Ви вже встигли пограти в чотирьох клубах: «Миколаїв», «Іллічівець», «Олександрія», «Чорноморець» і зараз контракт з «Інгульцем». Де було грати комфортніше і чому? В якій команді вам вдалося краще себе проявити?

Грати було всюди по-своєму цікаво. У кожній команді було все по-різному, стояли свої завдання, від цього і інтерес був. Проявити себе мені вдалося в МФК «Миколаїв». Як в перший раз, коли я потрапив в команду в молодому віці, так і вдруге. Тоді була довіра тренера Руслана Михайловича Забранського, та й загалом колектив був дуже хороший, все було на високому рівні. У команді я провів 1,5 року, і це дало хороший поштовх, завдяки чому мене запросили в «Олександрію». Там уже було все по-іншому. Було завдання вийти у Вищу лігу, тому відповідальність була вище, потрібен був результат. Це і надавало позитивні емоції. За 3,5 року в команді були різні моменти, як хороші, так і не дуже. Була і травма серйозна.

У Маріуполі в основному грав за дублюючий склад. Якщо повернути час назад, можливо б раніше пішов з команди. Після «Олександрії» Фролов запросив мене до «Чорноморця». Перші півроку, можливо, не адаптувався або не притерся – грав мало. Потім прийшов Ангел Червенков, у нього до мене було більше довіри. За свою гру можу сказати, що щось вдавалося, але на чолі стояв результат, а його не було. Через це було неприємно. Так як «Чорноморець» — це команда з великою історією, були всі умови, завдання перед нами ставилися, керівництво було хорошим, але те, що не було результату – це дуже давило і залишало неприємний осад. Але грати мені там дуже подобалося.

Ви встигли пограти в Чемпіонаті Миколаївської області. Чи стежите зараз за ним, можливо, вболіваєте за когось?

Років зо два тому стежив дуже добре, зараз так не виходить. Багатьох гравців знаю, з багатьма підтримую зв’язок. Іноді стежу за новинами в Інтернеті, на більше не завжди вистачає часу, та і в місті я не так часто буваю.

Який матч у кар’єрі запам’ятався найбільш? Або, можливо, окремий момент.

Перше, що згадується – це, звичайно, чвертьфінал Кубка України, гра з «Динамо». Тоді мені вдалося забити за «Олександрію» переможний гол і ми пройшли до півфіналу. Для мене це найвища стадія в розіграші Кубка, «Олександрія» тоді теж вперше досягла такого рівня. Ще більше емоцій принесло те, що результат був з двох ігор: першу ми зіграли 1:1, а другу виграли 1:0. Ще дебют у Вищій лізі згадується. На вісім хвилин вийшов за Маріуполь в грі проти «Кривбасу», ми тоді програли 3:2.

Як ви вважаєте, які риси характеру вам допомогли досягти результату?

Я не зациклююсь на невдалих моментах. Це не відразу у мене було, але з часом я прийшов до того, що чим більше будеш зациклюватися на негативі, тим довше він буде тебе переслідувати. Зрозуміло, що можна поперейматися після гри день, ніч переспати, але потрібно рухатися далі. І чим швидше, тим краще.

Яку пораду ви б дали молодим футболістам зараз, з висоти свого досвіду, помилок і досягнень?

Найголовніше, на мою думку, це ніколи не опускати руки і завжди мати мету. Можливо, не одну, і завжди до неї йти. Знову ж таки не зациклюватися на невдачах і, звичайно ж, праця. Якщо хочеш стати професійним спортсменом (не тільки футболістом), то доводиться чимось жертвувати: вільним часом, десь не піти гуляти. Докладати максимум зусиль, працювати, але й не забувати вчитися окрім футболу. Я вже зараз почав про це замислюватися, що розвиватися треба різнобічно.

Ви з двома різними клубами перемагали в Першій лізі («Іллічівець» та «Олександрія»), ваш доленосний для «Олександрії» гол у ворота «Динамо» допоміг команді вперше в історії вийти в півфінал Кубка України, виступали в Лізі Європи. Що з цього запам’яталося найбільш? Що вважаєте своїм головним досягненням?

Хотілося б вірити, що найголовніше моє досягнення ще попереду. Всі перераховані моменти запам’ятовуються, звичайно, але воно проходить. Тиждень порадів і забулося. Це все приємні моменти, але вони вже в минулому. У мене є свої цілі, які хочу ще встигнути досягти.

Наскільки карантин змінив ваш спосіб життя? Чим займаєтеся? Порадьте футболістам, як підтримувати форму, перебуваючи вдома.

З самого початку карантин я сприймав, як щось короткочасне. Але коли стало зрозуміло, що він затягнеться надовго, у нас в команді з’явився розклад: кожен день є обов’язкові заняття, списуємося з тренерами, спілкуємося, виконуємо роботу, яку нам скидають. Є графік: у мене вранці і ввечері тренувальні заняття. Робота самостійна, але кожен розуміє, що це в його інтересах. Спортсмену потім довго доведеться форму набирати, якщо місяць просто сидіти вдома. Тим більше ми тільки пройшли збори, набрали кондиції, підготувалися до чемпіонату і розгубити це елементарно.

Є маса вправ на ютубі, якими можна підтримувати форму, головне – бажання. Порадив би ще крім тренувальних занять розвиватися в інших галузях, приділяти час сім’ї і займатися всіма тими справами, які постійно відкладалися через брак часу.

Озираючись на пройдений шлях, як ви його оцінюєте? Про що мріяли юним футболістом, досягли всього, що хотіли?

На початку кар’єри, якщо брати вже професійний футбол, чесно, цілей не ставив, для мене це все було ще незвично. Я просто хотів грати і багато. Я не ставив собі за мету виграти Лігу Чемпіонів або щось в цьому плані. Але потім, трохи подорослішавши, у мене з’явилася мета, вже, напевно, недосяжна, потрапити в збірну України. У мене був момент, коли мене хотіли взяти в юнацьку збірну, я був в списках, але щось не склалося. У кожну команду приходив і хотілося чогось досягти: і разом з командою, і індивідуально.

І на останок поділіться своїми планами на майбутнє. Що б ще хотілося реалізувати?

Зараз, так як я пов’язаний з «Інгульцем», — шалено амбітною командою, хотів би досягти першочергово поставленої мети – це вихід в Прем’єр-лігу. А потім буде видно. Хочеться вдало виступати у вищому дивізіоні. Спочатку допомогти команді, а потім вже думати про себе. Якщо все буде добре в команді, то і у мене все буде добре.

В матеріалі використані фото з інтернету